Breaking

середа, 19 квітня 2017 р.

ОСТАННЯ СТАДІЯ!!! РЕЙДЕРИ ІМІТУЮТЬ НЕДОЦІЛЬНІСТЬ ЛІКУВАННЯ РАКУ


Як інформує прес-служба Міністерства охорони здоров’я України, держава в жодному разі не припиняє фінансувати лікування онкохворих. Навпаки фінансування закупівель препаратів для онкохворих на 2017 рік збільшиться порівняно з 2016 роком.

Проте це чомусь не стосується Коломиї. Вже кілька років точаться розмови про те, що хтось «поклав око» на Коломийський міжрайонний онкодиспансер, який обслуговує місто Коломию і 5 прилеглих районів. Його ще називають "Будинком надії", бо там працює велика кількість висококваліфікованих медичних працівників, а тому часто в стінах цього закладу можна  побачити людей, з усіх куточків України. 

До слова, в мережі, наприклад, можна знайти слова подяки, які залишають ті, кому цей заклад дав надію на завтішній день. Аби усвідомити, чим для декого є Коломийський онкодиспансер варто почитати кричущий відгук Параски БЕЖУК:
...Хочу розповісти вам про Коломийський онкодиспансер, про спеціалістів, які тут працюють. Здається, сама назва цього будинку означає щось страшне, невиліковне, але насправді це не так; тут ніхто не зачитує вироки, навпаки, всі стараються вилікувати, зцілити людей, головне — звернутися сюди вчасно.
Я вперше зіткнулася з цим закладом у 2005 році: діагноз — рак молочної залози; руки опустились, але хотілося жити. Я дуже вдячна завідуючому, хірургу Голотюку Володимирові Івановичу та його помічнику Радіонові Вікторовичу, які вдало провели мені цю складну операцію. А скільки доклав зусиль Володимир Іванович, щоб умовити мене прийняти кілька курсів хіміотерапії, від якої я відмовлялася.
Здавалося, все минуло, та через чотири роки я знову потрапила на операційний стіл. Вибору у мене не було: або операція — або смерть. Дякувати Богу та хірургу Гонсіровському Володимирові Володимировичу, який за чотири години провів, можна сказати, три досить складні операції. Це хірург від Бога, таким людям треба ставити пам’ятники за життя, щоб усі бачили, який це лікар-цілитель. У мене бракує слів подяки йому та його батькам за виховання такої людини. За час перебування в лікарні не було дня, ні вихідного, щоб Володимир Володимирович не провідав хворого, не поцікавився станом його здоров’я.
А хірурги-гінекологи Степанченко та Галина Михайлівна — скільки жінок врятували від цих тяжких недуг; під їхніми кабінетами щодня десятки людей чекають на порятунок. А яка чудова людина анестезіолог Андрій Верес. Він ні на хвилину не відходить від ліжка хворого, поки не впевниться, що з ним все гаразд. Не можу не згадати весь медперсонал, це хороші, привітні медичні сестри, санітарки; тут завжди провітрено, прокварцовано післяопераційну палату, по декілька разів на день — вологе прибирання.
Низький уклін вам, дорогі лікарі, дякуючи вам я живу і радію кожному дню, у мене прекрасні діти, чудові онуки, я маю для кого жити. Я закликаю всіх добрих людей, які зіткнулись з такою хворобою: не впадайте у відчай, вірте, адже при вчасній допомозі хвороба відступає. Просто треба вірити Богові і спеціалістам, які працюють у цій лікарні. 

А поки одні не можуть надякуватись, інші створюють атмосферу невизначеності, та ставлять цей заклад на межу виживання, оскільки фінансування, за словами персоналу, стало ніяким. Ходять чутки про штучне обмеження направлень людей на лікування, змушуючи їх їздити більше п'ятдесяти кілометрів до обласного онкодиспансеру з тим аби відтворити негативну статистичу динаміку і дискредитувати потребу в цьому закладі.

Подейкують про те що відбувається "тихе" рейдерське захоплення території та нерухомості! Не важко здогадатись, що це державне майно хтось хоче використовувати. І дуже ймовірно, що вже найближчим часом ми дізнаємось, хто за цим стоїть.

З 11 квітня в середовищі медиків та онкохворих пожвавились активні дискусії, оскільки як стало відомо на одній із управлінських нарад і справді риторика керівництва в цьому плані різко змінилась, почали акуратно закидати тему доцільності існування онкодиспансеру. З однієї сторони на фоні зростання рівня онкозахворюваності це звучить смішно, а з іншого застваляє застивати кров у жилах тих, для кого діагноз "рак" - не пусті слова.

А й справді, чи доцільно утримувати такі заклади не тільки в Коломиї, а й загалом в Україні? ВООЗ відзначає різке зростання захворюваності на рак молочної залози. Наразі захворювання є найбільш поширеним типом раку серед жінок 140 країн. На думку фахівців ВООЗ, в даний момент гостро стоїть питання нагальної необхідності впровадження кращих методів виявлення, діагностики та лікування раку молочної залози в країнах, що розвиваються.

За прогнозами, кількість випадків раку буде рости і до 2025 року досягне 19 мільйонів випадків на рік.

Власне кричуще-катастрофічний стан здоров'я населення до одного місця тим, хто прагне накласте лапу на онкодиспансер. А він, на карті Коломиї є доволі ласим шматочком. У всякому разі як декларує міська рада це майно має наступний перелік загальною площею 1392 кв.м.


Чи мають ті слухи і подейкування за собою якесь реальне підгрунтя, чи це плід чиєїсь фантазії покаже час.
У будь якому випадку, нам варто особливо гостро звернути увагу на потребу збільшення ефективності та розвитку лікувальних закладів, бо за останні 10 років кількість онкологічних хворих зросла на 25%. Рівень захворюваності на рак щорічно збільшується на 3%. І це справді страшно, а особливо - тим, хто рахує кожну копійку щоб вистачило на квиток до Коломиї, не кажучи вже про вартість самого лікування та моральний стан людей із цим страшним діагнозом.
Задумаймось, злоякісні новоутворення вражають в Україні кожного четвертого чоловіка і кожну шосту жінку, при цьому шанс захворіти істотно збільшується після 50-ти річного віку. За розрахунками фахівців, до 2020 року кількість людей, які вперше захворіли на рак, в Україні перевищить 200 тис.